Середньовічний Хотин

Музика не прагне передати значення тексту, вона скоріше орнаментує слова, організовуючи їх в пісню. Висхідна гама з самого початку псалма (що співав кантор або священик) допомагала всім присутнім настроїтись на використовуваний в даному випадку лад. Кантор повинен підібрати вокальний діапазон, зручний для всіх зібраних.

По-третє, наше готичне мислення не передбачає покарання за незгоду з ним, не передбачає праведної війни з невірними, ніяких войовничих дихотомій, бо має бути воля Божа для надання та отримання справді корисного, наближаючого до реальності, досвіду, за що ж карати тих, хто не здобув такого досвіду і тому не знає справжньої реальності?

У цілому образотворче убранство готичних соборів (статуї, рельєфи, вітражі та вівтарний живопис) відігравало роль образної енциклопедії середньовічних богословських знань. Цікаво, що у кожному соборі домінувала якась окрема тема. Паризький - присвячувався Божій Матері і всьому, що з нею пов'язано. Ам'єнський собор з фігурами пророків на фасаді виражав ідею месіанства. Собор в Лані, на перший погляд, висуває алегорії наук та вільних мистецтв і розповідає про чудеса творіння. У Реймському соборі особлива роль відведена портретам французьких королів. Шартський собор охоплює усі розгалуження середньовічної думки і представляє символічну картину світу небесного і світу земного.

Зарубинецька етнокультурна спільнота виникла внаслідок декількох етнічних процесів – інтеграційно-парціаційно-консолідаційно-еволюційно-трансформаційним шляхом. Парціаційно-консолідаційно-еволюційний процеси стосуються лише постання східних праслов’ян у її складі. Поліський варіант зарубинецької етнокультурної спільноти сформували поморсько-підкльошева і милоградська етнічні основи (і можливо носії колишніх культурних пам’яток типу Могиляни) шляхом інтеграції. Ця етнокультурна спільнота постала на трьох етнічних основах, а в цьому регіоні – на двох, тому загальний шлях її виникнення – трансформаційний.

Балтську приналежність поморської етнокультурної спільноти дослідники обгрунтовують наявністю балтських гідронімів на території її раннього поширення та археологічними даними (поховальний обряд). За даними В. Сєдова, по всьому ареалу поморської культури в VII – VI ст. до. н.е. (на території Польщі) знайдені сліди балтських гідронімів [13]. Є. Максимов зазначає, що гіпотеза про балтську приналежність поморської культури є найбільш достовірною [12]. Про участь носіїв східнопоморської групи лужицької культури у формуванні поморської етнокультурної спільноти свідчать різні спільні риси в їх поховальному обряді. В поморській культурі і в східнопоморській групі застосовувався обряд трупоспалення в урнах та існував звичай обставлення урн камінням [6, с. 95, 97]. Участь скандинавських племен у створенні цієї етнокультурної спільноти також підтверджують матеріали поховального обряду, а саме, наявність в ній лицьових урн та урнових будинків Як відомо, лицьові урни застосовувались в поховальному обряді поморської культури на її ранньому етапі. В. Сєдов пов’язує наявність лицьових урн в поморській культурі із міграцією в її ареал скандинавів [13]. Згідно з археологічними даними, лицьові урни на території Данії існували вже в пізньому неоліті. Зокрема, одна з таких урн знайдена у східній Данії. Її висота біля 11 см. [4, с. 37].